|
В селі працює поет-аматор Заник Люба, яка пише різноманітні вірші за жанром і специфікою, от декі з них.
Красилівко моя – рідне село,
для жителів твоїх – воно найкраще на землі,
скільки тут наших пращурів упало, полягло,
щоби був мир та спокій на твоїй землі.
Весна до тебе йшла, покрита яблуневим цвітом,
В цю пору сюди прилітають журавлі,
а обеліск стоїть собі затишно в селі,
і всім героям ми вклоняємось низько до землі.
А тепле літечко колоситься пшеницями й житами,
і ясне сонце щоранку нам встає,
і не один упав тут син у мами
за те, що вільною країна є.
і щедра осінь до тебе йшла у золотистому вбранні,
і жовтим листям тобі стелила під ногами,
скільки упало тут солдат УПА,
щоби були злагода і мир між нами.
Зима до тебе йшла холодна і голодна,
З тріскучими морозами і плачем на кожнім боці,
Скільки намучилося тут людей
Із голоду у 1946 році.
Красилівко моя – та ти ж краса,
Бо на горбочку церковця твоя свята,
Але на святиню руки підняли,
Із церков поробили вороги склади.
Та не упала ти, а зберегла свою красу,
розцвіла, відкрила серце нам і свою душу,
І дзвін біля церкви весело задзвонив
І сповістив усім, що він ожив.
І ось прийшов твій час,
Відкриті двері в церкві вже для нас,
І Божа Мати та Ісус Христос у храмі там,
Дарують милість і любов всім нам.
Село моє, ти названо на честь твоєї ж краси,
Вродливі виростають у тебе дочки і сини,
І солов’їну пісню чути у зеленім гаї,
І мова українська радісно до небес злітає.
Красилівко моя, ти все ж таки краса,
Бо не в одного ворога на тебе піднімалася рука,
Всі біди ти пройшла і все перемогла,
Бо на землі твоїй пролита кров свята.
Обеліск
О, обеліск, ти не забутий,
Бо з корогвами люди з церкви кожний рік до тебе йдуть,
Ти зберігаєш тишину, там сплять герої – люди,
А, діточки малі, квіти тобі кладуть.
О, обеліск, ти не забутий,
Бо чуєш ти відправу по цілім селі,
А верби шепчуть, що тихо сплять герої,
І своє гілля хилять низько до землі.
О,обеліск, ти ж вічна слава,
Тим героям, що лягли в боях,
Тепер у нас вже вільна є держава,
А пам'ять про героїв зберігаєм у серцях Згасають зорі Кажуть, що люди згасають, як зорі,
І йдуть вони у вічне життя в далечінь,
Навіки розминаються людські їхні долі,
Душа ж летить у височінь
Кажуть, що люди згасають, як зорі,
І більше не світять вони,
Це правда, такі людські долі,
Як зорі, згасаєм і ми.
Втрата матері
Прийшла весна і 8-ме березня настало,
А земленька вже прокидається зі сну,
Тебе матусенько в живих не стало,
І вже не хочеться зустрічати цю весну.
Це 8-ме березня було для нас велике свято,
До матері з дарунком всі діти ішли,
А зараз 8-ме березня для нас велика втрата,
Бо залишила ти нас назавжди.
Втрата матері, яка то глибока рана,
Ніколи вона не заживе,
Матусе, мила та кохана,
Твоя відсутність так бентежить мене.
В цей святковий день всі люди веселяться,
А наші обличчя умила гірка сльоза,
Надворі сонечко скоро усміхнеться,
А для нас це страшна і втрачена пора.
Весна
Живу твоєю, тільки я любов’ю,
Страждаю я, тоді коли одна,
Ти у житті для мене став метою,
А надворі одна зима, зима, зима.
Одна весна кохання повертає,
В цей час навкруги все ожива,
Твоя любов мене лиш зігріває,
Тебе забрала красуня зима.
Весною все цвітуть сади і кохання,
В цю пору прилітають журавлі,
Нехай весною вернеться палке бажання,
Вірності і любові назавжди.
Ніяк зима весні не хоче покоритись,
І все мете снігами навкруги,
Так міцно хочу я тебе любити,
Тільки з весною, щоб ішли мої роки.
Зима, зима, для мене ти несправедлива,
Забрала кохання назавжди,
А я так любила, так кохала,
Мені в житті його так не стає.
Старенький батько День народження в дитини,
Батько йде на іменини,
Він старенький, він не може,
Нехай Бог йому допоможе.
У руці куштур тримає,
Доню свою привітає,
Лиш далека та дорога,
Бо слабенькі в нього ноги.
Він іде її вітати,
Лиш не прийде рідна мати,
Мати рідна у могилі,
Спочиває вона нині.
До дітей вона не прийде,
Не промовить більше слова,
Не пригорне, не дасть раду,
Не вислуха твого слова.
Тож батьків своїх шануйте,
І любов їхню цінуйте,
Бо життя вони нам дали,
Завжди радо зустрічали.
|
Красилівка поетична
