Топоніми і мікротопоніми села

Оскільки певний час с. Красилівка була містечком, то до нього примикали численні присілки, які були інколи на великій відстані від самого Красилова. Потім вони були знищені турками, або самі занепали. Але назва їх збереглася в пам’яті жителів села. І тому за певними ділянками в селі і його околицях закріплено такі історичні назви.
Місцевість у північно-західній частині села має назву Стави. Історичні джерела свідчать, що ще у XVII ст. (а саме з 1608 р.) тут існувало село Стави [26, с. 4]. Ймовірно у 1672 р. воно було спалене турками, бо востаннє згадується джерелами за 1672 р. Назва походила від того, що місцевість дуже багата на підземні води і тому існували у давнину тут невеликі за розмірами, однак чисельні ставки і озера. Під час проведення меліоративних робіт у 60–70-ті рр. ХХ ст. ці землі було осушено, так що не збереглось слідів від колишніх ставків.
У північно-східній частині села існувало поселення Могилки, на висоті майже 337 м, однак після Першої світової війни воно зникло і більше про нього відомостей не було. Однак назва залишилась і згодом ліс, що виріс у цій місцевості одержав назву Могилкового. Назва “Могилки” походить від того, що в давнину за часів козацько-шляхетської війни під проводом Б. Хмельницького тут був знищений загін козаків, а місцеве населення поховало їх по обидві сторони від польової дороги, і тому відповідно “місцевість коло могил” — “Могилки” [27, с. 5].
На півночі села невелике поле має назву Панська Воля (назва походить від увільнення від чогось, можливо у зв’язку з ліквідацією кріпосного права в Австрійській імперії 1848 р.). Оскільки воно відбувалось згори, то у свідомості селян це закарбувалось як знак доброї волі панів.
Натомість південна частина села Красилівки має назву “Селищі”. Ця назва походить від того, що саме тут вперше поселились перші жителі села Красилівки. Однак це було близько біля річки Ворони і через її постійні повені і затоплення, люди змушені були переселитись на підвищені ділянки, а їх попереднє місце проживання запустіло і обезлюдніло. Але ця місцевість багата на родючі ґрунти і дуже добре родились господарські культури [18, с. 82].
Ще відомі такі назви урочищ в селі: Лишишник — назва походить від того, що цю місцевість після ліквідації кріпосного права покинув, так би мовити “лишив” для громади місцевий поміщик і від того часу ця назва збереглась і до сьогоднішнього дня. Спузлі — відбиває в собі ця назва давнє українське дієслово “спузлувати” “лузувати”, яке означало вирубка і очищення від чагарників (“лози”) земель для подальшого їх розорення і використання для обробітку [47]. Дуброва — поле, на якому колись росли дубові ліси. Лози — місце, де росте лоза, з якої місцеві майстри виготовляють кошики. Пехані — горбисті ділянки землі, де польові дороги в дощовий час заболочені, і по них неможливо проїхати — треба пхати вручну. Вільшини — урочище, покрите вільховими деревами. Кути — місцевість, де річка опришина круто повертає, утворюючи прямий кут. Підгороддя — місцевість біля р. Ворона, де люди обробляли землі і мали свої огороди. Нетеча — місцевість, де колись протікала р. Краса, а тепер тут болотиста місцевість [25, с. 27]. Плоски — серед пагорбів рівне (“плоске”) поле, від чого й назва. Толочина — місце, де колись збиралась сільська толока.
Досить загадкові назви мають пагорби села: Магура, Циганка, Татарка. Дві останні назви приховують в собі давні легенди, які відображають і походження назви (див. додатки)ю Що стосується Магури, то це досить поширена назва серед гір на Покутті [18, с. 82]. Вона означає в буквальному значенні “велика”, “масивна”. Як вказують філологи, ця назва пов’язана із угорською мовою, і це пояснюється перебуванням угрів на наших землях.
Річка Опришина, яка колись протікала через село, а тепер являє староріччя, має також цікаву назву. місцеві краєзнавці пояснюють її таким чином: колись її береги були покриті лісами, у які втікали селяни з навколишніх сіл і утворювали тут загони опришків, які проводили антифеодальну боротьбу. І ще з тих часів (XVII–XVIII ст.) назва збереглась дотепер.
Серед мікротопонімів слід виділити назви вулиць, які зберігаються одночасно із офіційними назвами, які були запроваджені після 1991 р., а до того вживались, не зважаючи на совдепівські назви. Так, прикінцева частина сучасної вулиці І. Франка, разом із багатьма дотичними вуличками має назву Бозня [25, с. 26]. Краєзнавці пояснюють її з фактом існування з кінця XVIII–XIX ст., тобто за австрійської доби колоній і поселень у Галичині інших слов’янських народів, що входили до складу імперії. Вони були малочисельними, однак ладили з місцевим населенням [47]. Тому назва Бозня пішла від “босняків” (жителів сучасної Боснії), де вони мали своє поселення, але після 1914 р. повернулись назад на Батьківщину. Вулиця Л. Українки має назву Зелена. Це пов’язано з природними умовами, оскільки вулиця потопає в зелені, тут ще ростуть старі дуби, вільхи, ясені, а разом з тим і сади її жителів. Кривий кінець — назва походить від того, що річка Ворона колись розливала і одного разу її повінь була дуже великою, так що загинуло багато людей. Один чоловік врятувався із своїм сином. Він був кривий і старий та виселився із-під Ворони і поселився тут, де тепер Кривий Кінець, від чого і пішла ця назва. Осередок — центральна вулиця села. Перед тим вона називалась Народною, і ця назва була широко вживаною серед місцевих жителів [25, с. 26]. Вулиця, яка веде до церкви, носить назву Церковної, а недалеко біля неї Лісничівка (колись там жив лісничий (гайовий). Підцвинтар – кілька вулиць, що об’єднані такою назвою, оскільки знаходились біля кладовища. Ще були поширені у середині ХХ ст. такі назви вулиць: Добросівка (назва походить від прізвища її жителів), Інженерка (тут проживали переселенці — розумні й освічені люди, серед яких були й інженери), однак тепер ці вулиці відносяться до Старих Кривотул.
Серед лісів, які ростуть на околиці села, то треба відзначити два: Могилковий і Бозняцький, які походять від назв урочищ, про які, зокрема, говорилось вище. Це росте одразу за селом сад, який був посаджений ще в часи Радянської влади для потреб колгоспу, тому й одержав назву Колгоспний садок, яка збереглась і ужилась дотепер.