В часи незалежності ІІ: стежками В.Чорновола

Така пов’язаність характерна ще для одного колективу, який присутній в селі – це первинного осередку Народного Руху України. Ідея його створення виникла у Гавадзина Василя, ще й депутата районної Ради двох скликань. За наполяганням голови Тисменицької районної організації НРУ Єфімчука Ярослава Гавадзин Василь почав ходити по селі і пропонувати людям ідею утворити осередок Руху. Сам Василь зблизився з Рухом під час помаранчевої революції у листопаді 2004 року, саме від цієї організації він був там присутнім. Серед громадськості села така ідея знайшла прихильність, бо поетапно членами місцевого осередку Руху стало кілька десятків чоловік і на сьогодні його чисельність становить 51 чоловік, так, що наразі він є найбільшим первинним осередком НРУ серед сіл Тисменицького району. Саме це становлення організаційної структури Руху відбулось протягом жовтня-листопада 2005 року, якраз під впливом недавніх подій вияву всенародної сили духу і нездоланної енергії. Входять до осередку переважно жителі села Красилівки, хоча є кілька представників громадськості села Старі Кривотули. Після свята Михайла 2005 року відбулось перше установче засідання членів первинного осередку НРУ, на якому затверджено Устав, оформлено всі супровідні документи та обговорено приблизно перелік питань і стратегічних напрямків діяльності цього осередку. Відзначалось про те, що найважливішою сферою діяльності повинно бути захист і контроль над дотриманням законодавства про права людини, відстоювати інтереси сільської громади перед місцевою владою. Для Красилівки це дуже актуально, бо село, яке не має своєї сільської ради особливо потребує якоїсь організації своїх односельчан, щоб зуміти відстояти свої права як громади. Цього фактично ще було не потрібно, бо села Красилівка і Старі Кривотули живуть в мирі і можуть цивілізовано вирішити будь-які суперечності, однією з яких є незрозумілий адміністративний поділ, який було проведено після розформування Красилівської сільської ради і її злиття з Старокривотульською в 1954 року. Тепер може так трапитись, і то до речі не рідко, що одна хата на вулиці належить до Красилівки, наступна сусідська вже до Старих Кривотул, а дальше наступна знову до Красилівки, або ж, що одна садиба на лежить до Старих Кривотул, а через дорогу вже до Красилівки і багато інших прикладів. За архівними документами Красилівку складають такі її частини як територія сучасної вулиці Зеленої, Івана Франка, Бозня, Кривий Кінець і десь до лінії, яку умовно можна провести за 200-250 м. за красилівською школою у напрямку до Старих Кривотул і тому фактично такий рівний квадрат, що охоплює горбисту територію аж до Опришини і є Красилівка, а вся територія рівнини по берегах Ворони – то Старі Кривотули. Але на разі не про це. Із настанням нового 2006 року виникла ідея організувати молодіжне крило первинного осередку НРУ в с.Красилівка. Майже по різдвяних святах почалось ходитись до молодих хлопців і пропонувати їм таку можливість вступу до НРУ би створити на цій основі молодіжне крило. Дехто відмовлявся, дехто згодився, але загальний підсумок втішний більше 10 хлопців склали основу молодіжного крила Народного Руху, до речі також єдиного в районі такого роду формування в сільській місцевості. Наразі до цього молодіжного крила входять три брати Заники – Василь, Дмитро і Микола, брати Харевичі – Михайло і Володимир, Дикун Мирослав, Волошенюк Василь, Брезіцький Михайло, Гавадзин Володимир. В лютому 2006 року відбулось перше засідання цього крила, а ще в більшості молоді хлопці 21-23 роки.
Вони навіть самі не сподівались, що так все трапиться і їм доведеться бути в епіцентрі великих громадсько-культурних та політичних подій, які організовувались на теренах нашого краю, або навіть брати участь у загальноукраїнських процесах. Вже через місяць, а саме 14 березня 2006 року український народ святкував велику і водночас трагічну подію- річницю від часу знищення угорцями незалежної Карпатської України на чолі з Августином Волошиним якраз 14 березня 1939 року. Рух з іншими політичними партіями організував велике зібрання на межі із Закарпатською Україною на Яблуницькому перевалі. Від Красилівки поїхало семеро хлопців, які повезли з собою на перевал освячену свічку і крихту чорного хліба, щоб покласти на вічну пам'ять всім героям, що погинули за незалежність Карпатської України. У переддень виїзду відбулось зібрання цілого первинного осередку, потім у церкві було відслужено панахиду, на якій отець Василій поблагословив хлопців на дорогу і окропив священною водою хліб і свічку. Хлопці з честю представили громаду свого села і навіть очолювали процесію, яка прямувала до пам’ятного хреста на перевалі, несучи прапори.
Згодом їм довелось також нести прапори і бути ударною силою громадськості Івано-Франківщини під час сходження на Говерлу у липні 2006 року. На Говерлу поїхало крім членів молодіжного крила Руху ще й його прихильники та симпатики – Палій Микола, Назарук Віталій, Брезіцький Василь, Гудяк Андрій, Харевич Юлія (всього 10 чоловік). Красилівчани сходили разом із Зіновієм Шкутяком та Ярославом Єфімчуком і чи не найперші вийшли на Говерлу.
На 2006 рік більше не було заходів, а от 2007 виявився особливо напруженим через погіршення політичної ситуації в державі. Одразу у лютому скликається Загальна крайова нарада Руху для обговорення політичної ситуації, на якій були присутні Волошенюк Василь, Дикун Мирослав, Дмитро і Микола Заники, а також Гавадзин Володимир. Та загалом майже на усіх чи то обласних, чи то районних конференціях та засіданнях Руху були присутні хлопці з Красилівки та активний член НРУ, вже старший, але молодий душею Фрейнак Іван.
25 квітня 2007 року Харевич Володимир, Заник Дмитро, Гавадзин Володимир та Заник Василь з дівчиною Іванкою поїхали до Києва, щоб взяти участь у акціях протесту і мітингах, спрямованих проти політичної розрухи в державі, беззаконня у вищих ешалонах влади. Там вони пробули два дні. Ініціатором поїздки виступив Заник Василь, який ввечері прийшов до Гавадзина Володимира і сказав, що треба поїхати. Довго не чекали і вранці наступного дня поїхали всі п’ятеро. Але виявилось, що автобус з Івано-Франківська виїжджає аж ввечері, тож прийшлось цілий день ходити по місті. А це при цьому, що надворі весна, у кожного вдома багато роботи, бо ж то село. Але ніхто не пошкодував часу, бо коли кличе державний обов’язок в високе почуття патріотизму, тоді всі проблеми видаються дрібними. Та поїздка була трохи складною, бо було спекотно, а ще «спекотнішою» була ситуація в Києві – багато людей, різні прапори і різні думки та лозунги, та щей опинились хлопці у передмісті Києва в районі Академмістечка. Приходилось далеко доїжджати до Майдану Незалежності. З цієї поїздки вони винесли важливий урок – насамперед потрібне злагоджене і спокійне державне будівництво, засноване на національних інтересах України і направлене загалом для всього українського народу, щоб вибудувалась та держава, якої дійсно прагнули великі сини українського народу як Є. Коновалець та С.Бандера. на той час, на жаль, такого не було.
В серпні члени молодіжного Руху разом з усіма членами красилівського осередку перебували на відпочинку в Яремчі, Ворохті. 15 вересня 2007 року обласний провід НРУ організовував поїздку у Закарпаття на освячення пам’ятника Вячеславу Чорноволу на горі біля метеорологічної станції, де він певний час працював. Від молодіжного крила с.Красилівка поїхав Гавадзин Володимир. Була спочатку гарна погода, але коли почали підніматись на гору, налетіли хмари, почався дощ. Не було змоги дальше йти – сильний морозяний вітер дув в обличчя, руки примерзали, але дойшли. Був присутній на урочистостях Борис Тарасюк, Ярослав Кендзьор і багато інших відомих постатей. Потім було важко спускатись, бо почвилось сильне болото, так що змушені були люди з’їжджати на бронемашині.
Наближались вибори 30 вересня і четверо хлопців – Дикун Мирослав, Гавадзин Володимир, Дмитро та Микола Заники поїхали членами дільничних виборчих комісій на Донеччину. Перед тим тиждень вони ходили на навчання по виборчому процесу до Тисменицької школи. Жителька села Гороховська Мирослава також брала участь у виборах і була на навчанні. Вона разом з Гудяком Андрієм представляють Красилівку в рядах Нашої України, вони брали, а також Харевич Михайло, брали участь у виборах 2004 року, і в той важкий час були спостерігачами на виборчих дільницях Дніпропетровщини, Одещини . А от хлопці у 2007 році потрапили спочатку у місто Дружківку (Донеччина), а потім Дикун Мирослав з Гавадзином Володимиром направлені в поселення Райське, а два Заники Дмитро і Микола - в с. Олексієво-Дружківка. Там досить гарно прийняли місцеві люди, хоч був перед тим певний страх. Хлопці пробували в Дружківці зустрітись одні з одними, розпитати за життя, роботу на виборчих дільницях, але так і змогли знайти один одного. Там вони пробули цілий тиждень і влало після дводенних переїздів прибули додому. Мабуть,допомогла молитва, яку ще перед від’їздом відправили в Тисмениці для учасників виборчого процесу місцеві парохи і дали іконки Пресвятої Богородиці Крилоської для помочі і в дорозі, і в роботі. Після повернення в Красилівку, хлопці взяли участь у вшануванні воїнів УПА на Покрови 14 жовтня. Дикун Мирослав із Заником Миколою були ведучими на святі.
На початку 2008 року члени молодіжного осередку взялись за впорядкування вулиці Толока, де знаходяться спортивні майданчики. У 80-х вони ще радували око красилівчан, а тепер потерпають в розрусі. Посередині уворилась велика яма, яка в дощову погоду перетворювалась у велику водяну баюру. Хлопці з вулиці – Цапай Василь, Запоточний Михайло, Пиць Василь та Ігор, Твердун Михайло, Гошій Назар вирішили засипати глиною цю яму. Рухівець Заник Дмитро привіз свою тачку, а Гавадзин Володимир довгу дошку і два деревяних зруба, щоб кинути через це свого роду озеро, бо інакше не було сюди ходу. За день вони швидко і якісно впорались з роботою, яку організували депутат сільської ради по цій вулиці Брезіцький Михайло і голова осередку НРУ Гавадзин Василь. Тепер вже хоч би які дощі, а вулицю не заливає. Залишилось тільки підремонтувати лавки і поправити окопи, і вулиця Толока стане такою, чк і колись.
Так, сучасна молодь села намагається наслідувати завзятість своїх батьків, зберігати ту єдність компанії, слідкувати за благоустроєм рідного села, водночас брати участь у політичному житті своєї держави.