Природно-географічне середовище села

Коли стоїш перед початком великої історії маленької території, то це подібно тому, якби стояв на порозі до хатини, в якій повно різного добра і цінних речей. Одразу виникає побоювання того, як за короткий проміжок часу оглянути і вдало оцінити всі ці речі, аби і нічого не пропустити, та надмірно не зациклитись на чомусь одному. Але би це все взяти до уваги, потрібно спочатку оцінити загальний стан кімнат, стін, підлогу та стелю, а потім розмістити по загальному периметру всі ці речі. Таким периметром для села є природа, а якщо вже ближче говорити, то регіональний характер природно-географічних умов, специфіки розташування тощо.
Вся природа може бути немилосердною, а інколи дуже мінливими: то гріє приємне сонце, то на небі збираються сірі і непрозорі храми. Воно всюди так, але тут може бути по своєму, і ми те по-різному відчуваємо. Покоління проходять, кожне з них залишає свій слід, а колись, хтось буде це розгадувати, аби знайти там неповторність і дійсний слід поколінь. Природа не змінюється, вона та сама, що була століття, тисячоліття тому. Хіба що може бути тепліша зима чи холодніше літо, або ж навпаки, а решту все залишається без змін. Аж дивно, що ми зараз маємо змогу дотулитись до тої частинки, в яку вкидали свою лепту тисячі поколінь. А де ж це найкраще видно, як не в селі, в тому замкненому географічному просторі, за який і не вийдеш, бо тобі вже долею визначено проживати в цьому материнському для тебе середовищі. Знайти мужність, аби дійсно проникнутись всією красою природи так важко, або чи взагалі можливо. Стільки людей споглядають цю природну втаємниченість, і в багатьох випадках просто не розуміють благодаті в її тимчасовій повноті.
Взятись хвалити, що така чудова природа в Красилівці, буде не доречно та й не коректно, бо вся Україна чудова. Особливо, коли далеко десь їдеш поїздом чи автобусом, на серці десь проскакує печаль, і лиш один погляд у вікно дає полегшення, але коли ти умієш дійсно по справжньому милуватись. В даному випадку питання тут дотичне, і означає те, що природа села уособлює частинку багатющої природної краси України, але би повністю її оцінити треба володіти хоча б елементарним смаком.
Виходячи із даних принципів класифікації в селі Красилівка можна виділити чотири природно-географічні зони, чи скаріше сказати частин, де є своя характерна, тільки для неї обстановка. Перша з них – традиційний центр села, вулиця І.Франка, перехрестя, де автобусна зупинка. Це пряма вулиця, хати в рядок по обидва боки дороги, дальше клуб, школа, пам’ятник і кафе. Ця частина знаходиться на рівнині і тягнеться вздовж пасма горбів. Тут колись текла річка Опришина, а потім її або перекопали, чи вона сама змінила своє русло, про це ще окрема розмова, але в кінцевому результаті люди освоїли цю місцевість, засипали колишнє русло десь у середині ХІХ ст. Річка проходила по чудовій долині, правий берег складали високі горби, було чим помилуватись. Однак це дало свої наслідки на майбутнє, бо тепер заливає цю частину села, коли підуть більші дощі, особливо це було відчутно у післявоєнний час. В деяких місцях добре збереглось старе русло, а де навіть і не збереглось, то видно добре місце чи х напрям, по якому йшла колись Опришина. Дехто ввахає, що то була річка Краса, права притока Ворони. Однак, це не має кардинального значення, обидві точки зору можуть існувати, а кожен нехай обирає те, що йому більше подобається, або нічого не обирає. Загалом, ця частина села надзвичайно зволожена, навіть у суху погоду. Потрібно дуже спекотної погоди протягом тривалого часу, би повністю висушити землю. Деякі люди, жителі цієї вулиці, трохи і страждають через те, що вода може залити підступи до хати, однак така ситуація останні роки не спостерігається. Найбільше в цьому плані намучились попередні покоління красилівчан на цій вулиці, коли не могли добратись на свої подвір’я, бо вода заливала стежки. Тепер, хіба що невелика вулиця, що веде на тракторну бригаду, взагалі перекрита в час дощів від пересування цілим своєрідним озером. Добре, що нема болота на дорозі, в якому можна було застрягти ще в 50-60-ті роки, тепер вона за шутрована. Не зважаючи на це все, люди живуть тут з правіків, і хоч потерпають від примх природи, але змирились. Це вже велич людського духу. Але щось в цій вулиці є таке, що приваблює: це і достатня широта та простір, і похилена береза, віти якої легко і тендітно звисають над головами пішоходів, а останнім часом і численних машин, великі плакучі верби перед школою. У 2007 їх зрізали, бо були вже старі (близько 40-50), було гарно і з ними, але і їх відсутність не погіршила вигляду площі – відкрився вигляд на Циганку – досить великий як для території рівнини горб. Характерною особливістю цієї частини села є звичний і традиційний вигляд, притаманний всім іншим селам, тому подорожуючий, вїжджаючи всело з цього боку не помітить ніяких особливостей, оскільки тут панує традиційний характер для українського села. Ця частина є продовженням рівнини, яка охоплює Івано-Франківськ, а разом з тим і майже ввесь Тисменицький район.
Однак, цей світ вдаряється в підвищення хребта, першу терасу якого заселили ще вдавнину люди. Тут якраз знаходиться вулиця Зелена, що представляє собою другу частину села. Зовнішній вигляд створює враження про її давність, бо ж старовинні хати, сама ж вузька. Тут дійсно багато зелені, особливо старих похилих верб. Вона в’ється ніби вузькою лентою по горбах і це надає їй ще більшої краси. Це своєрідна територія села, бо над нею височіють горби, великі впадини, а пересікають численні потоки. Колись вони були прудкіші і чистіші, тепер же змаліли і де-не-де трапляється сміття. Не зважаючи на ці переваги, тут є і свої недоліки – дальше простягаються безмежні поля і це створює незахищеність від вітрів, що дмуть з горбів, навіюють страх.
Також легко і приємно відчуваєш себе у наступній частині – Бозні з усіма прилеглими по неї хатами в околиці, що надзвичайно розкидані, як у горах. Збоку прилягає ліс, а її численні невеликі вулиці дуже близькі за виглядом до Зеленої, і тут, звісно, не менше зелені, а з другого боку вони нагадують польові стежки, яким притаманна свобода думки, значний простір для роздумів. Тут вдало поєднались травянисті лани, обгороджені тином, великі чагарники тернини, хащі кропиви. Але дальше йде Отинія, Коломийщина тощо.
Останню частину складає місцина під назвою Селищі з вулицею Фуратівкою. Тут рівнинна територія, будівлі також порозкидані. Звідси прекрасно видно майже все село. Селищі впритул підходять до Старих Кривотул та річки Ворони. Взагалі то, велика частина Селищів належить до Старих Кривотул, але і значна їх окраїна дотуляється і входить до Красилівки.
Пройде ще деякий проміжок історії, і цей облік та вигляд може повністю зміниться. Зараз ми відзначаємо лиш про те, що бачимо та спостерігаємо, а от сказати про минуле природи села важко, так як і про майбутнє. В обох випадках можемо хіба що здогадуватись. Коли вже слідувати за цій логіці, то дві тисячі років тому були тут майже непрохідні хащі, а 40-35 тис. років до н. е. – велике озеро чи море. Цю інформацію підтверджують люди, які під копання криниць або будівництві жител, знаходять численні ракушки, пісок тощо. Протягом ХVІІІ-ХІХ ст. всі лісові запаси були вирубані, але вже у 50-60-ті роки відбувалось поступове засадження території за сприяння колгоспу. Так постали колгоспний садок, лісок на околиці села. Тоді в цьому ліску було багато твердого дерева – дуба, граба, але у 90-х і вони були вирубані, і залишилось саме м’яке дерево, а то й молодняк. То були важкі часи не тільки для нашого села, а й країни. Кожен рятувався, як міг, а в результаті великий удар зазнали природні ресурси. Наразі із проведенням газу, ліс починає поступово відновлюватись. Це свідчить про мінливість природи, її постійну зміну в зв’язку з діяльністю людини.
Ще необхідно відзначити дві проблеми – зниження якості грунту через велику його хімізацію в часи процвітання колгоспу та смітники.
Згідно із геоморфологічним районуванням України територія села Красилівка входить до складу Передкарпаття і приурочена до Хлібичинської рівнини [38, с. 4]. Село розташоване у злитті рік Ворона і Опришина в межах першої та другої надзаплавних та високих заплавних терас [37, с. 17]. Але в результаті господарської діяльності минулих років (ще в 60-х рр. ХІХ ст.) русло річки Опришина в його нижній частини було спрямлене шляхом влаштування прокопу до р. Ворони. Внаслідок цього утворилось староріччя довжиною близько 4 км [21, с. 5]. Колись річка Опришина радувала жителів сіл Красилівка і старі Кривотули своєю чистотою і багатством риби. Та, на превеликий жаль, через надмірні “старання” радянських меліораторів тепер тут “мертва зона”. Однак, жителі Красилівки вірять у спроможність теперішньої влади подолати наслідки проявленої колись байдужості і невігластва.
Значна частина Красилівки розташована на низинній, частково мочаристій, місцевості. Однак, 2/3 села знаходиться на підвищеній, гористій місцевості, займаючи перші тераси гірського хребта, який тягнеться вздовж села і ніби замикає Красилівку із східних підступів. Натомість за ним відкривається неозора і велика рівнина, яка доходить аж до Івано-Франківська. Максимальна висота місцевості над рівнем моря — 367 м.
В геологічному відношенні територія села розміщена на південно-західній окраїні Велико-Подільської плити поблизу поєднання її із зовнішньою зоною Передкарпатського прогину [38, с. 6]. З корисних копалин, яких на території села дуже мало, ефективно розробляються родовища галечника, видобуток глини для випікання цегли.
Красилівка межує із селами: зі сходу — Гостів, Закрівці, з півдня — Отинія, Грабич, із заходу — Старі Кривотули, з півночі — Нові Кривотули, Одаї.
Клімат помірно континентальний. Середньорічна температура становить +7°С, середня температура січня — -6,9°С, липня — +17,6°С. Максимальна температура повітря була зафіксована на рівні +41°С, мінімальна — -38°С [39, с. 98]. Середньорічна кількість опадів 680 мм. Глибина промерзання ґрунту 40 см, максимальна — 60 см.
Ширина долини р. Ворона в районі Красилівки становить 1–1,5 км. Для неї характерний один паводок: весняний (з березня по травень). Проте, інколи спостерігається ще й літній паводок (кін. липня — вересень). Найбільш високі паводки спостерігались у 1882 р., 1889 р., 1927 р., 1941 р., 1970 р., 1996 р. Найвищий зафіксований у 1969 році рівень води у Вороні й Опришині піднявся відповідно на 589 і 428 см [21, с. 4].
Лісу в околиці села дуже мало. Проте старожили згадують, що його було набагато більше ще в середині ХХ ст., особливо на території, суміжній з Отинією. Однак ці лісові площі були вирубані для розширення пасовищ і в необхідності орних земель для потреб колгоспу “Іскра”. Однак, у 70–80-х рр. у південно-східній частині села були здійснені насадження дуба, граба, осики, які тепер являють невеликий лісок. Трохи дальше від села спостерігаються великі лісові масиви — Гостівецький ліс і Долинський, вони входять до структури Тисменицького та Тлумацького держлісництв.
Красилівка має вигідне транспортне сполучення і знаходиться на відстані 33 км від обласного центру і 20 км від райцентру Тисмениця. Майже попри село проходить автошлях Івано-Франківськ–Коломия–Чернівці. Однак не вистачає селу залізниці, яка проходить через сусідню Отинію.